Ваша дитина вперто й зухвало відповідає на всі ваші спроби закликати її гарно поводитися? Вона постійно сперечається з вами на людях? Чи, можливо, без дозволу бере все, що їй припало до душі?

Якщо такі ситуації вам знайомі, варто зауважити, що батьки в усьому світі мало не щодня стикаються з подібними проявами поведінки своїх дітей. У цій статті ми розглянемо поради, які полегшать батькам життя й допоможуть зарадити поганій поведінці дитини. Однак спочатку слід з’ясувати, яка її поведінка може вважатися нормальною.

Яка поведінка є нормальною?

Чітких критеріїв нормальної поведінки немає. Усе залежить від віку дитини, її особистісних якостей, емоційного розвитку та середовища, у якому вона виховується.

Загалом поведінка дитини вважається нормальною, якщо відповідає соціальним, віковим і культурним нормам. Але навіть якщо поведінка не відповідає культурним очікуванням, але співвідноситься з віком дитини й не завдає нікому шкоди, її можна вважати цілком нормальною.

Отже, як відрізнити нормальну поведінку від поганої?

Ознаки поганої поведінки дитини

Неслухняні діти іноді виглядають милими. Нечасті суперечки або істерики не можна вважати ненормальною поведінкою. Але якщо вказані прояви поведінки трапляються занадто часто, це може стати приводом для хвилювання. Ось декілька ознак, які свідчать про те, що поведінка вашої дитини ненормальна:

• дитині важко керувати своїми емоціями. Для неї властиві вибухи емоцій, спричинені незначними ситуаціями;
• дитина стає імпульсивною: вона може битися, розкидати або ламати речі, кричати тощо;
• зазвичай балакуча дитина замикається в собі або стає зухвалою без причини;
• дитина часто бреше вам. Вона може красти або брати без дозволу речі, які їй не належать;
• поведінка дитини – наприклад, вона може починати бійки в школі, прогулювати уроки – позначається на її успішності;
• розбіжності дитини в стосунках із однокласниками або друзями негативно впливають на її соціальне життя;
• дитина не може зосередитися на чомусь одному. Вона стає неспокійною, ледачою або невмотивованою;
• дитина має невідповідні віку прояви сексуальної поведінки;
• дитина ставить під сумнів правила, прийняті в родині, і не дотримується дисципліни. Вона може порушувати правила, не коритися вам;
• дитина завдає собі фізичної шкоди.

Необхідно пам'ятати, що діти до трьох років ще не мають розвиненого раціонального мислення, тому їх поведінкою керують емоції. У міру дорослішання дітей їх поведінка стає дедалі раціональнішою, але вони все ще потребують підтримки батьків, аби управляти своїми емоціями. І це нормально.

Незначні відхилення в поведінці можуть бути виправлені за допомогою певних методів виховання або поведінкової терапії. Далі йтиметься про те, які розлади поведінки можна скорегувати за допомогою таких методів.

8 найпоширеніших проблем стосовно дитячої поведінки

Діти часто порушують правила, аби перевірити авторитет батьків. Тільки так діти у змозі зрозуміти, яка поведінка є допустима, а яка – ні. Порушення правил здебільшого виявляється в низці форм.

1. Неповага й суперечки

Коли ваша трирічна донька сперечається з вами, це може здатися кумедним. Але якщо їй уже сім років, а вона каже «ні» на кожне ваше прохання або вказівку, ви починаєте нервувати. Якщо вчасно не виправити таку поведінку, суперечки можуть погіршити стосунки між батьками й дитиною.

Як батькам діяти в таких випадках?

• якщо дитина сперечається, але при цьому виконує ваші вказівки і її дії нікому й нічим не загрожують, просто ігноруйте її поведінку;
• якщо дитина сперечається, але дотримується ваших вказівок, пам'ятайте, що вона все одно робить те, що ви її просили. При цьому, імовірно, вона відчуває злість. У такому разі доцільно пояснити дитині, що злитися – це нормально, але розмовляти нешанобливо не можна в жодному разі;
• якщо реакція дитини становить загрозу іншим людям або їй самій, зверніть увагу на те, що дитина говорить, і поводьтеся з нею обережно;
• не виявляйте імпульсивність. Дайте дитині заспокоїтися, а потім поясніть їй, що так поводитися не можна. Поясніть, яка поведінка допустима, а яка – ні;
• установіть обмеження й розкажіть дитині про наслідки порушення правил. Не погрожуйте дитині, просто констатуйте факти (наприклад, у разі недотримання правил вона не отримає морозиво або не піде в кіно).Також можете повідомити дитині, що вона залишиться без вечері, якщо й далі кричатиме, і навпаки, ви приготуєте їй щось смачненьке, якщо вона припинить це робити. Компроміс дає дитині змогу обирати і є менш категоричним порівняно з прямою вказівкою до дії;
• повідомте про свої очікування. Іноді вам варто виявити гнучкість, якщо це зробить дитину щасливою;
• звертайте увагу на те, як ви поводитеся з іншими людьми в присутності дитини. Чи буваєте ви неввічливими або нетактовними? Якщо так, вам найперше слід змінити власну поведінку.

2. Лайки

Коли діти зляться, то переходять на крик. Якщо ж вони починають лаятися, ще не досягнувши 10-річного віку, це повинно стати для батьків приводом для занепокоєння. Дитина може кричати або використовувати ненормативну лексику, аби домогтися бажаного чи втрати вами самовладання. Коли дитина лається, дотримуйтеся низки рекомендацій:

• переконайтеся, що ви не використовуєте ненормативну лексику в присутності дитини;
• не допускайте, щоб хтось лаявся вдома. Цьому не може бути виправдання. Якщо дитина лається, завжди повинні бути наслідки для такої поведінки;
• чітко поясніть наслідки використання лайки й переконайтеся, що вони доречні. Якщо ваша дев'ятирічна дочка використовує ненормативну лексику, ви можете цілий день не пускати її гуляти. Можливо, при цьому їй доведеться пропустити заняття в музичній школі, але міняти правила не варто в жодному разі;
• якщо маленька дитина використовує ненормативну лексику, негайно прореагуйте. Скажіть, що це погане слово, а тому воно не подобається людям;
• якщо ви ненароком скажете лайливе слово в присутності дитини, відразу ж виправтеся. Вам варто самим попросити дитину виправляти вас, якщо вона зауважить, що ви послуговуєтеся такими словами.

3. Агресивна або насильницька поведінка

Діти нерідко зляться. Але якщо їх гнів переходить у жорстокість або агресивну поведінку, це може спричинити проблеми. Перепади настрою, розлади поведінки, імпульсивність, розчарування тощо здатні викликати агресію навіть у маленьких дітей. Іноді дитина може вдатися до насильства з метою самооборони.

Агресія досить часто є засвоєною моделлю поведінки. Чи не трапляється дитині бачити прояви насильства вдома або в школі? Якщо дитина кусається чи б'ється, поставте собі це запитання.

• Найпростіша реакція на агресію дитини – нагримати на неї. Вчинивши так, ви навчите дитину неправильного поводження. Дитина вчиться у вас контролювати свої імпульси й емоції. Тому не варто підвищувати голос на дитину, натомість попросіть її заспокоїтися;
• відобразіть почуття дитини, поспівчувайте їй, але при цьому наголосіть, що битися неприпустимо. Скажіть, наприклад, таке: «Я знаю, що ти злишся. Але битися й кусатися не можна»;
• розкажіть дитині про наслідки, які чекають на неї в разі насильницької поведінки. Якщо дитина маленька, запропонуйте їй альтернативу. Наприклад, навчіть її використовувати слова і фрази на кшталт: «Я злюся» або «Мені це не подобається» замість агресивної поведінки;
• важливо подавати дитині позитивний приклад. Не застосовуйте вдома фізичних покарань. Натомість заохочуйте позитивну, неагресивну поведінку дитини.

4. Брехня

Діти часто брешуть. Батькам властиво хвилюватися, коли вони зауважують прояви брехні у своїх дітей. Ви, найімовірніше, почуватиметеся зрадженими, відчуватимете за це образу й почнете замислюватися над питанням, чи можете тепер довіряти своїй дитині. Що ж вам слід удіяти, аби запобігти такій поведінці дитини?

• Не приймайте дитячу брехню близько до серця. Подумайте, що змусило дитину брехати;
• діти нерідко брешуть, коли побоюються негативних наслідків у результаті з’ясування правди. Хваліть дитину за позитивну поведінку, а не карайте за негативну. Завдяки цьому дитина не матиме потреби брехати;
• навчіть дитину бути чесною. Для початку продемонструйте їй позитивний приклад;
• установіть наслідки за брехню. Не сперечайтеся, не обговорюйте свої рішення із цього приводу. Якщо дитина бреше, вона обов'язково повинна відчути наслідки.

5. Булінг

Булінг є серйозною проблемою, яка може призвести до емоційного і фізичного насилля над жертвою. Діти можуть залякувати однокласників, аби самим почуватися сильнішими. Нерідко знущання і булінг для дітей – це шлях вирішення їх соціальних проблем. Коли дитина не в змозі впоратися зі своїми емоційними проблемами, вона вдається до булінгу. Помітивши подібну поведінку у своєї дитини, ви мусите відразу ж відреагувати.

• якомога раніше поясніть своїй дитині, що булінг – це неприпустимо. Розкажіть, хто такі розбишаки і в який спосіб вони чинять, наприклад: «Розбишака – це той, хто обзиває інших, ображає або забирає їхні речі»;
• щонайраніше встановіть правила, яких усі члени сім'ї повинні дотримуватися. Поясніть правила дитині в зрозумілій для неї формі: «У цій оселі не ображають інших» або «Така поведінка неприпустима в цьому домі»;
• будьте уважні до всіх проявів булінгу. Спостерігайте, чи не залякують старші діти молодших. Якщо помітите прояви подібної поведінки в дитини, негайно їх припиняйте.

6. Маніпуляції

Маніпуляції – це модель поведінки, якій дуже складно запобігти. Діти брешуть або плачуть, аби отримати бажане. Якщо потурати такій поведінці дитини, вона вважатиме її правильною. Наприклад, якщо дитина впадає в істерику на людях, коли ви не купуєте їй морозиво, вона маніпулює вами.

Простіше кажучи, маніпулюючи вами, дитина має над вами силу. Вам необхідно припинити її маніпуляції.

• Очікуйте, що дитина протестуватиме при кожній вашій відмові. Скорегувавши свою поведінку, ви перестанете піддаватися маніпуляціям;
• наголосіть дитині: коли ви говорите їй «ні», це означає саме «ні». Можна коротко пояснити свою позицію, але не виправдовуйтеся;
• уникайте суперечок, однак не ігноруйте їх. Прислухайтеся до аргументів дитини, поки вона розмовляє шанобливо і без образ.

7. Брак мотивації й лінь

Дитина може взагалі ні до чого не виявляти цікавості: ні до школи, ні до музики, ні до малювання чи спорту. Ба навіть до ігор з однолітками. Якщо дитина ледача й виправдовує таку свою поведінку, мотивувати її нелегко. Ви у змозі їй допомогти, дотримуючись таких рекомендацій:

• не хвилюйтеся через поведінку дитини. Інакше дитина вважатиме вас настирливими й опиратиметься;
• розкажіть дитині історії зі свого дитинства, які надихнуть її на те, щоб спробувати щось нове;
• не змушуйте дитину шукати хобі. Надайте їй варіанти цікавого дозвілля й дозвольте синові чи доньці зробити власний вибір. Дітей більше цікавлять самостійно обрані заняття;
• подумайте: чи не змушуєте ви дитину до тих чи інших дій? Запитайте, чого вона справді хоче, що її мотивує. Погляньте на дитину як на самостійну особистість, аби зрозуміти, що саме її мотивує;
• постарайтеся знайти спосіб спонукати вашу дитину до тієї чи іншої діяльності. Внутрішня мотивація має більшу силу, ніж примус;
• заохочуйте дитину займатися щоденними заняттями, подбавши, щоб ті були веселими. Наприклад, якщо маєте двох маленьких дітей, доцільно влаштувати змагання, хто з них збере більше іграшок із підлоги або швидше застелить ліжко;
• старшим дітям можна доручати домашні обов'язки (наприклад, мити посуд, накривати на стіл, прибирати в кімнаті), чітко виклавши свої очікування. Установіть обмеження для дитини. Наприклад, ви можете сказати їй: «Як тільки закінчиш свою роботу, ми переглянемо фільм»).

8. Проблеми з поведінкою в школі

Ваш першокласник може заявити: «Я ненавиджу школу!». Діти часто сперечаються з батьками, відмовляючись іти в школу або вчити уроки. Можливі такі причини їх відмови від шкільних занять: знущання однокласників, проблеми з навчанням, небажання дотримуватися шкільних правил, страх перед розлукою з батьками тощо.

• перш за все, визначте причину, чому дитина не хоче відвідувати школу або вчити уроки. Якщо вона має проблеми з навчанням, вам варто допомогти їй учити уроки;
• дитині може знадобитися час, аби звикнути до школи. Зрозумійте: зміни не настануть одразу ж;
• мотивуйте дитину виявляти позитивну поведінку, але при цьому не використовуйте підкуп. Наприклад, ви можете купити дитині морозиво зі словами: «Ти заробив морозиво, тому що вивчив уроки без нагадувань»;
• запитайте дитину, чи хоче вона, аби ви порозмовляли з учителем про її проблеми. Дайте їй зрозуміти, що вона завжди може звернутися до вас, якщо матиме ті чи інші труднощі. Запитуйте, що їй подобається в школі. Допомагайте їй із виконанням домашнього завдання і намагайтеся зробити це заняття більш цікавим.

Іноді проблеми з поведінкою дитини не так просто вирішити, як може здатися на перший погляд. У такому разі вам може знадобитися допомога фахівця.

Коли потрібно звернутися до фахівця

Якщо погана поведінка дитини стає некерованою або виявляється в неї занадто часто, доцільно звернутися до фахівця, який зможе визначити фізіологічні або психічні причини такої поведінки.

Розлади поведінки в дітей

У разі коли причиною поганої поведінки дитини є той чи інший розлад поведінки, дитина потребуватиме медикаментозного лікування або психотерапії. Розгляньмо найпоширеніші розлади дитячої поведінки.

1. Опозиційно-викличний розлад

Опозиційно-викличний розлад – це руйнівна поведінка, яка трапляється в дітей. При цьому в дитини виявляються такі симптоми:

• дитина злиться, впадає в істерики, у неї часто трапляються спалахи негативних емоцій. При цьому дитина має низьку самооцінку;
• дитина вороже сприймає правила;
• дитина навмисно зачіпає інших;
• у всіх проступках дитина звинувачує інших.

2. Розлад поведінки

Діти, які страждають на розлад поведінки, не визнають жодних правил і схильні до антисоціальної поведінки. За даними статистики, від розладу поведінки страждають близько 5 % усіх дітей.

Типові прояви розладу поведінки:

• дитина не дотримується правил у школі та вдома;
• дитина постійно прогулює уроки;
• дитина з раннього віку пробує сигарети й алкоголь;
• дитина часто вплутується в бійки;
• дитина виявляє агресію у ставленні до тварин;
• дитина часто бреше;
• дитина схильна до протиправної поведінки: крадіжок, підпалів, псування чужого майна тощо;
• дитина втікає з дому;
• зрідка в дитини можуть виникати думки про суїцид.

3. Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю

Проявами цього розладу зазвичай є проблеми із зосередженням уваги й імпульсивна поведінка дитини. Також у неї виявляються такі симптоми:

• дитина не може зосередитися на чомусь одному;
• коли ви говорите з дитиною, вона постійно відволікається;
• дитина не в змозі запам'ятати ваші інструкції і вказівки;
• дитина неуважна до деталей.

4. Розлад навчання

Є різні розлади, при яких дитина має проблеми з навчанням. Ці розлади впливають на успішність дитини. Вона потребує спеціальних умов, аби не відстати від однолітків.

• дитина не розуміє інструкцій і вказівок батьків та вчителів;
• пам'ять дитини короткострокова;
• у дитини слабко розвинені комунікативні здібності.

5. Соціопатія

Дитина, котра страждає від такого розладу, байдужа до проблем інших. У дорослому віці цей розлад може посилитися і призвести до протиправних або антиморальних дій.

6. Нерозвинені соціальні навички

Інша назва цього розладу – синдром Аспергера. Сутність цього розладу полягає в порушенні соціального розвитку дитини. Головним симптомом є те, що дитині важко почати розмову або взаємодіяти з іншими людьми.

Розлади поведінки в дітей стають більш помітними в міру дорослішання. Однак, поки діти ще маленькі, батьки часто виправдовують їхню поведінку. Розгляньмо, як виявляється погана поведінка в дошкільнят.

Проблеми, пов’язані з поведінкою дошкільнят

Батьки в змозі дати раду поганій поведінці дошкільнят. При цьому батькам варто враховувати, що пояснення не допоможуть, а покарання тільки погіршить ситуацію. Отже, як діяти в ситуаціях, коли дитина погано поводиться? Розгляньмо найпоширеніші проблеми, пов’язані з поведінкою дошкільнят, а також рекомендації щодо попередження цих проблем.

1. Дитина перебиває батьків

Маленькі діти, як правило, швидко збуджуються й не можуть стриматися, якщо хочуть щось сказати. Тому вони постійно перебивають батьків. Наступного разу, коли ваша трирічна дитина вчинить саме так, ось що вам варто зробити:

• дозвольте дитині договорити. Не перебивайте її, і тільки після цього говоріть самі;
• поясніть дитині, чому ви не перебивали її, коли вона говорила. Повідомте їй, що вона матиме змогу висловитися, коли ви закінчите говорити. Скажіть: «Дай мені закінчити» або «Я ще не закінчила говорити».

2. Дитина кричить

Маленькі діти, особливо віком до трьох років, не в змозі висловити свої почуття за допомогою слів. Вони виявляють свій гнів чи розчарування в різний спосіб, зокрема, за допомогою крику. Що батькам робити в таких ситуаціях?

• в ігровій формі навчіть дитину говорити спокійно. Наприклад, варто сказати: «Перевірмо, хто здатен кричати голосніше за всіх», а потім: «Давай поглянемо, хто зможе говорити найтихіше»;
• визнайте почуття дитини й поговоріть із нею. Слова можуть заспокоїти її, і вона, найімовірніше, припинить кричати.

3. Дитина втікає

Маленькі діти можуть утікати або ховатися, відчуваючи злість. Такі дії досить небезпечні, якщо відбуваються поблизу дороги, у супермаркеті або іншому людному місці. Щоб убезпечити дитину, дотримуйтеся рекомендацій:

• стежте за рухами дитини, якщо ви перебуваєте недалеко від проїжджої частини або в людному місці;
• покажіть дитині, де їй можна бігати, а де ні. Поясніть, що люди навколо не бігають, тому й вона не повинна так робити. Для порівняння покажіть дитині людей, котрі бігають у парку, і наголосіть, що тут бігати можна.

4. Дитина смикає за волосся себе та інших людей

Іноді діти кричать, б'ються або смикають за волосся, коли їм щось не подобається. Єдиний спосіб відучити дитину від цього – показати, що така поведінка не працює.

• зупиняйте дитину щоразу, коли вона смикає за волосся себе або іншу людину;
• скажіть дитині, що так робити не можна в жодному разі;
• не смикайте дитину за волосся, щоб продемонструвати, як це боляче. Дитина може сприйняти це як гру й повторити свою дію.

5. Дитина розкидає речі

Діти віком від 1,5 до 3-х років нерідко розкидають речі, іграшки або їжу, щоб показати своє розчарування чим-небудь.

• аби дитина не псувала речі, покажіть їй, які з них їй дозволено кидати: м'яч, гумові або м’які іграшки;
• не дозволяйте дитині розкидати речі, коли вона злиться. Ігноруйте її в таких випадках. Якщо ж вона й далі розкидає речі і при цьому може завдати шкоди іншим дітям, негайно зупиніть її. Скажіть: «Ні, це погано» або «Ні, це боляче». Але промовляти такі фрази потрібно спокійним тоном;
• знайдіть спосіб сприяти тому, щоб дитина не розкидала речі. Наприклад, у машині можна прив'язати іграшки до сидіння.