Мотивація-ключ до пізнання
Мотивація навчання складається із багатьох аспектів, які змінюються й вступають в нові співвідношення (суспільні ідеали, сенс навчання для учня, його мотиви, цілі, емоції, інтереси, рівень навчальних досягнень, когнітивні можливості). Тому становлення мотивації є не просте зростання позитивного або негативного відношення до навчання, а утворення складних структур мотиваційної сфери. Ці окремі структури мотиваційної сфери (й складні, діалектичні відношення між ними) повинні стати об’єктом управління з боку вчителя. На сучасному рівні психологічної науки педагог не має право констатувати те, що учень не хоче вчитися, необхідно з’ясувати причину небажання учня вчитися, які аспекти мотиваційної сфери у нього не сформовані і які психолого –педагогічні засоби впливу педагог повинен використовувати щоб сформувати у учня мотивацію до навчально – пізнавальної діяльності.
Формування мотивації навчання неможливо здійснити без урахування вікових особливостей учнів й їх індивідуальних психологічних характеристик. Це означає, що педагог повинен організувати навчально-виховний процес таким чином, щоб вирішувалися завдання розвитку мотиваційної сфери на певному віковому етапі та підготовки учнів до наступного етапу розвитку особистості. У зв’язку з розкриттям резервів вікового розвитку мотивації здійснюється особистісно–орієнтований підхід до навчання.
Мотиваційну сферу характеризують за:
Мотиви навчання – спрямованість учня на окремі сторони навчальної діяльності, пов’язаними з внутрішніми відношенням учня до неї.
Види та рівні мотивів навчання.
Мотивація - ієрархія мотивів, які забезпечують цілеспрямованість діяльності людини, джерелом якої є:
| Зовнішня мотивація | Внутрішня мотивація |
|
-виникає під впливом і тиск зовнішніх імпульсів - вимог, наказів, примусів, викликає зовнішній дискомфорт (людина зобов'язана виконувати чиюсь волю). -До зовнішньої мотивації відносяться завжди мотиви: соціальні, оціночні, на результат і т.п. |
-виникає «зароджується» під впливом внутрішнього дискомфорту (людина діє, щоб отримати внутрішнє задоволення, отримати позитивний психічний стан). -Діяльність організовується за власною ініціативою, не залежить від чужої волі. |
Фактори, що сприяють формуванню внутрішньої мотивації навчальної діяльності:
- Позитивний емоційний настрій.
- Вивчення мотиваційної сфери учнів, її кореляція.
- Ситуація успіху.
- Наявність свободи вибору.
- Сформованість загальнонавчальних умінь і навичок.
- Диференціація, індивідуалізація опора на типологічні особливостей учнів.
- Використання різноманітних прийомів і методів інноваційних технологій метод-проектів, дослідницько-пошукових, ТРИЗ та інші.
- Організація ігрової діяльності та колективної діяльності на уроках.
- Формування мотивації на кожному етапі уроку:
| Початок уроку | Середина уроку | Кінець уроку |
| Етап викликання вихідної мотивації (наукова мотивація: зв'язок з майбутніми і попередніми знаннями) (побутова мотивація де в житті застосовується дане знання) | Етап підкріплення і посилення мотивації виникла (усвідомлення і розуміння, якими способами він діє, вміє їх оцінювати, порівнювати, отримувати задоволення від процесу навчання) | Етап завершення роботи (мотивації перспективи, кінцевого результату, засвоєння знань і умінь) |
Вимоги, яких необхідно дотримуватися при формуванні внутрішньої мотивації учнів:
- По можливості уникати нагороди, призи за правильне виконання завдання, обмежуватися лише оцінюванням і похвалою.
- Якомога менше використовувати на уроках ситуації змагань. Краще привчити дитину до аналізу і порівнянню своїх власних результатів. Ситуація змагання може переключити на ігрові види діяльності.
- Намагатися не називати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною щодо визначення мети та завдань буде більш ефективна.
- Необхідно пам'ятати, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є самим останнім і найменш ефективним прийомом, який викликає негативні емоції і негативно впливає на ставлення дитини до навчання.
- Уникати тимчасові обмеження там, де це можливо, оскільки це не лише пригнічує розвиток творчості, а й заважає розвитку внутрішньої мотивації
- Слідкуйте за тим, щоб навчальні завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали оптимальний рівень складності, сприяли виявленню майстерності та компетентності дитини. Регулювати рівень складності завдань, щоразу ускладнюючи його.
- Надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому його свободу.
- Підбирати навчальні завдання з елементами новизни, і непередбачене, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час їх виконання.
Учитель-мотиватор обов’язково знайде можливість донести учням, що:
- чим вищий ступінь самоповаги, тим кращі результати в навчанні;
- почуття радості й інтерес полегшують навчання;
- страх і напруженість ускладнюють процес навчання;
- невдачі у навчанні можуть призвести до бажання припинити навчання.
Для мотивації навчання актуальними залишаються поради:
*підтримувати рівний стиль стосунків між усіма учасниками навчання;
*підбадьорювати учнів, коли вони стикатимуться з труднощами;
*підтримувати позитивний зворотній зв’язок;
*піклуватися про різноманітність форм і методів навчання;
*привчати учнів до пізнавальної праці, розвивати їх наполегливість, силу волі, цілеспрямованість;
*заохочувати виконання завдань підвищеної складності;
*учити чітко визначати мету, завдання;
*формувати почуття відповідальності, обов’язку;
*учити висувати вимоги насамперед до самого себе.
Одна з найефективніших форм мотивації полягає в тому, щоб зміцнити впевненість учнів у власних силах. Перевіреним засобом мотивації є планування мети і завдань самими учнями. Тільки тоді, коли учень сам собі планує індивідуальну мету навчання, у нього виникає віра в себе, а це – запорука успішного навчання. Успіх ще більше посилює мотивацію.
Мотивація навчальної діяльності учнів – це окремий етап уроку, проте її треба здійснювати на кожному з етапів різними способами – залежно від дидактичної мети й типу уроку. Основними способами формування мотивації під час навчання є:
- повідомлення учням теоретичної значущості навчального матеріалу;
- практичне спрямування знань та можливість їх застосування у повсякденному житті;
- створення проблемних ситуацій;
- створення ситуації успіху;
- постановка близьких і далеких перспектив у навчанні.До важливих засобів формування в учнів мотивів і пізнавальних інтересів належать:
- чітка організація процесу навчання;
- авторитет учителя;
- стиль спілкування;
- самостійна пізнавальна діяльність учнів.
- створення ситуацій пізнавальної новизни;
- створення ситуацій емоційно-ціннісних переживань;
- створення ситуації зацікавленості;
- метод здивування;
- опора на життєвий досвід учнів;
- навчальні дискусії;
- пізнавальні ігри.
Учителі можуть застосовувати методи стимулювання обов’язків і відповідальності під час навчання:
- переконання в значущості навчання;
- заохочення успіхів у навчанні;
- вправи з висунення та виконання вимог.
Учень на уроці повинен бути налаштований на ефективний процес пізнання, відчувати особисту зацікавленість в ньому, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчальна діяльність не може принести позитивний результат. Щоб досягти необхідного результату, можна використовувати різноманітні прийоми пізнавальних мотивів:
•бесіда ( у вступному слові вчитель окреслює коло питань, які розглядатимуться на уроці; • Створення проблемної ситуації (питання, демонстрація експерименту, або надання до уваги учнів логічної суперечності; •Використання прийому « Дивуй». ( вчитель наводить дивні факти або майже неправдоподібні історі;
•Використання творчих завдань ( складання кросвордів, загадок, віршів, сенканів; Використання під час уроку художньої та наукової літератури
•Створення ситуації успіху, на основі діяльнісного підходу до навчання
