Криворізький ліцей №81 Криворізької міської ради


запам'ятати

 



Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України

Національна дитяча гаряча лінія
Календарь Украины

Дитина з девіантною поведінкою

 

 

Девіантна поведінка, причини виникнення та форми прояву
Знервована дитина. Потрібна допомога?
     Девіантна поведінка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Девіантна поведінка, причини виникнення та форми прояву

Девіантна поведінка – поведінка однієї чи групи осіб що не відповідає суспільним нормам та завдає шкоди особисто людині, оточуючим, суспільству взагалі.

Прояви Д.п. ( девіації ), що набувають масового характеру та широкого поширення в суспільстві або в середовищі певною соціальною групою, називають соціальним відхиленням.

Початкові форми Д.п. нерідко виявляються в дитячому, підлітковому та молодому віці.

Причини відхилень поведінки можуть бути різні:

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ:

-зниження життєвого рівня населення;

-майнове розшарування суспільства;

-безробіття;

-доступність алкоголю чи тютюну та ін.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ:

-розпад сімейних стосунків;

-конфліктний  та асоціальний  стиль виховання;

-проблемні стосунки з учителями, адміністрацією школи;

-низький соціальний статус дитини в колективі;

-неорганізована позашкільна зайнятість.

СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІ:

-зниження морально-етичного рівня  населення;

-поширення кримінальної субкультури;

-збільшення впливу неформальних асоціальних груп;

-пропаганда та реклама ЗМІ „західних” та „богемних” стереотипів поведінки.

ПСИХОЛОГІЧНІ:

-інфантилізм; реакція групування ( як психологічний захист ) ;

-емоційно-вольові розлади  ( підвищений рівень тривожності );

-потреба вийти із стресової ситуації;

-задоволення почуття цікавості.

БІОЛОГІЧНІ:

-вроджені психопатії; наслідки спадковості;

-порушення роботи гормональної та ферментативної системи організму;

-мозкові дисфункції внаслідок враження головного мозку;

-ускладнення після тяжкої хвороби або перенесеної травми.

Причини девіантної поведінки окремої людини ОСОБЛИВІ, їх необхідно досліджувати у кожному конкретному випадку спеціалістами.

ОСНОВНИМИ ВИДАМИ ПРОЯВУ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

вважають протиправну (антисоціальну, злочинну); асоціальну (аморальну, агресивну); адиктивну„залежну” ( алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, інтернет-адикція; комп’ютерна тощо); саморуйнівну (суїцидальну, аутоагресивну) поведінку.

Людину, якій властива девіантна поведінка  потрібно сприймати як таку, що потрапила у скрутну життєву ситуацію та потребує допомоги фахівців у подоланні дезадаптивних якостей іпідвищення здатності вирішувати проблеми та задовольняти потреби не порушуючи соціальні, морально-етичні та юридичні норми соціуму.

ВАЖЛИВО враховувати, що ДИТИНА – система самоврядна; свою поведінку вона будує на основі потреб, засвоєного нею досвіду діяльності та уявлень про СЕБЕ.

Організація процесу корекції поведінкових відхилень можлива лише за умови комплексного вивчення причин формування Д.п. та системної роботи в бажаному напрямку фахівців ( психологів, дефектологів, соціальних педагогів, лікарів, педагогів ) та найближчого

В Украiнi все бiльш актуальною стае проблема дитячих неврозiв. Батьки, вихователі все частіше скаржаться на дитячу знервованість. Що ж насправді їх бентежить? Що ж мають на увазі дорослі під цим поняттям? Звичайно, в поняття дитячої знервованості дорослі включають й звичайну педагогічну занедбаність, й непатологічні, хоча і різко виражені особливості характеру, й самі різні нервово-психічні захворювання.

Насправді, нервова дитина лише та, у якої спостерігаються невротичні стани або неврози.

Розглянемо неврози як форми розладів, що переважно зачіпають вищу нервову діяльність. Вони включають й неврастенію, й істерію, й психастенію, й невроз нав'язливих станів, невроз страху, вегетативний невроз.

Клінічна картина неврозів багатообразна, основними симптомами можна назвати підвищену збудливість, емоційну нестриманість (спалах гніву, роздратування), або навпроти, млявість, апатія, недовірливість, підвищена стомлюваність, безсоння, пригнічений настрій, нав'язливі думки та дії.

Однією з головних причин невроза є непомірна напруга нервової системи, перевтома. Частіше неврози розвиваються на фоні важкої інфекції або ж хронічного захворювання внутрішніх органів.

Велику роль у розвитку неврозу грають різні психотравмуючі чинники: неблагополуччя в сім'ї, важка хвороба близьких, непорозуміння та грубість з боку оточуючих.

Дозрівання нервової системи дитини протікає не рівномірно. Періоди повільного поступального розвитку розмежовуються більш менш різкими «скачками», для яких характерні значні зміни в поведінці дитини- як результат певної перебудови, що відбувається в організмі.Особлива інтенсивність цих змін властива трьом віковим періодам: 3-5 років, 6-9 років і 11,5-15 років. Ці періоди називають критичними. Розглянемо функціонування нервової системи з урахуванням особливостей дитячого віку.

Робота головного мозку є складним співвідношенням двох нервових процесів - збудження та гальмування. Здібність до найбільш ефективного використання гальмування виникає у дитини не відразу. Вона удосконалюється в перебігу життя та постійної взаємодії з навколишнім середовищем. Оволодіння процесами гальмування у дітей відбувається поволі й тому, впродовж всього дошкільного віку, процеси збудження превалюють над процесами гальмування.

Коли дитина приходить у дитячий садок, вона починає освоювати різні форми поведінки в колективі. Дитячу безпосередність змінюють загальноприйняті уявлення про те, що оточує, розуміння дисципліни, дотримання дистанції. У дошкільному віці процеси гальмування стають міцнішими, разом з переважаючою роллю збудження, зростає уміння управляти активним гальмуванням.

Дитячий садок-новий етап у житті дитини, й ступінь підготовленості до нього у кожного різна. Одні легко та швидко освоюються в новій обстановці, процес адаптації проходить безболісно. Інші сприймають зміни, які наступили в їх житті хворобливо, загострено. Це відбувається з малюками, нервово-психічна сфера яких дуже ранима. Вимоги для дитини виявляються надсильним подразником. Ось тут-то й можливе виникнення зриву. Рівень навантажень на психіку збільшується з роками та в будь-якому віці несприятливі обставини можуть сконцентруватися до такого ступеня, що у людини виникає невротична реакція.

З усіх неврозів, в дитячому віці найчастіше зустрічаються неврастенія, істерія, невроз нав'язливих станів.

Неврастенія – хвороба, що виявляється головним чином у різкій збудливості, та разом з цим швидкій нервовій виснаженості. Розвитку захворювання сприяє виснаження нервової системи, яке наступає у результаті перенесених інфекцій (скарлатина, кір, свинка, кашлюк, та інші), удару голови, тривалого перенапруження, дії зовнішніх психотравмуючих чинників, різноманітних перевантажень на головний мозок.

Мимоволі згадуєш про батьків, які в гонитві за нинішньою модою прагнуть навчати своїх дітей, крім загальнорозвиваючої програми дитячого садка, ще й музиці, танцям, фігурному катанню, кінній їзді, іноземним мовам, причому без урахування інтересів та схильностей дитини, а головне - без урахування її можливості справитися без втрат для здоров'я з цим великим об'ємом нових справ та завдань. Ми не проти всебічного розвитку дитини. Але, у кожному окремому випадку необхідно зважити усі «за та проти», проконсультуватися з лікарем. Потрібно напевно знати, чи під силу вашій дитині додаткове навантаження.

Діти-неврастеніки відчувають важкість та стиснення в голові. Вони відчувають головний біль, запаморочення, посилене серцебиття, дратівливість. Настрій у них пригнічений. При виконанні будь-якого, навіть дуже легкого завдання ці діти стомлюються, вередують. Прояви виснаженості настільки виражені, що дитина швидко втрачає здатність слухати пояснення вихователя.

Іншим різновидом невротичних станів є істеричні реакції. У поведінці дітей, страждаючих цим неврозом, звертають на себе увагу підвищена збудливість, часта зміна настрою, схильність до надмірного фантазування та вигадок, різко виражені симпатії та антипатії. Такі дітки відрізняються нестриманістю, бурхливим проявом емоцій. Вони вкрай вимогливі, їм все швидко набридає. Якщо дорослі відмовляються виконати будь-яке їх бажання, вони наполягають на своєму, кричать, падають на підлогу, б'ють ногами.

Діти, страждаючі істерією, часто скаржаться на неприємні відчуття в області серця або інших внутрішніх органів, відчувають страх смерті, просять їм негайно допомогти. Різкий контраст між загальним станом здоров'я та висловлюваними скаргами, швидке зникнення хворобливих проявів при перемиканні уваги породжує у оточуючих думку про таких дітей як про облудників. Треба пам'ятати, що насправді вони зовсім не прикидаються.

Ще один різновид неврозу, що зустрічається переважно у дітей, - нервова анорексія (втрата апетиту). Часто розвивається після необережних жартувань над надмірною вагою дитини. Потяг до їжі пригнічується спочатку з зусиллям волі, а через 2-3 місяці відчуття голоду вже й не виникає. Це захворювання може тривати довгий час та нелегко піддається лікуванню.

У дошкільному віці може розвиватися так званий невроз нав'язливих станів. Нав'язливість виявляється у сфері мислення ( нав'язливі ідеї, уявлення, спогади), в емоційній сфері (нав'язливі страхи), в руховій (нав'язливі дії, вчинки). Явища нав'язливості дуже багатообразні: це або невідступні думки про загрожуючу небезпеку, боязнь зараження, або постукування ногою або рукою, підстрибування кілька разів на одному місці, багаторазове миття рук, повторення яких-небудь звуків і тому подібне Нав'язливі дії є захисним актом, за допомогою якого дитина знімає внутрішню напругу, що виникла у зв'язку з будь-якою нав'язливою думкою.
Що ж слідує за неврозом, які стани частіше зустрічаються у дітей?
Один з них- безсоння. Здорова дитина наприкінці дня відчуває природне стомлення. У клітинах головного мозку розливається гальмування, яке спричиняє готовність до сну й дитина засинає досить швидко. У дітей, страждаючих неврозом, процес засинання часто порушений. Сон неспокійний, неглибокий, тривожний. Можуть прокидатися кілька разів за ніч. Постійне недосипання підсилює виснаження нервової системи. Діти випробовують млявість, розбитість, в перебігу дня хочуть спати. З'являються головні болі. різь в очах, неуважність, посилюється стомлюваність. У зв'язку зі зниженням порогу збудливості у цих дітей легко виникають спалахи дратівливості й гніву.

Іноді проявом невротичного стану є тики (рухи, що періодично повторюються, непотрібні, рукою, моргання, сіпання головою або плечима). Спершу ці рухи можуть бути виправданими, доцільними: довге волосся, незручний одяг. Надалі ці рухи у нервових дітей закріплюються та входять в звичку.

У дошкільному віцi мають мiсце різні прояви упертості. Дуже часто вони пояснюється невмілою спробою дитини продемонструвати свою волю, показати самостійність. Розвиток у трирічної дитини безлічі нових навиків викликає у нього гордість собою та навіть деяке завищене уявлення про свої можливості. З'являється перше «Я сам», з відповідною поведінкою, що зовні виражається в неслухняності та упертості. Це не просто неспівпадіння бажань дитини й дорослого. Діти відмовляються навіть від дуже бажаного, якщо виконання цього бажаного пов'язано з проханням, яке надходить від дорослих. Неслухняність та упертість пояснюються впливом нескладних психологічних механізмів. Дитина наполягає на чому-небудь не тому, що віна цього хоче, а тому що віна цього зажадала. Упертість це захист від впливу дорослих, своєрідний спосіб самоствердження.

Ще один прояв неврозу у детей-довгочасний та стійкий стан страху. Він може виникнути під впливом переляку, при несподіваній зміні звичної обстановки, неладах та сварках у сім'ї, особливо якщо хтось з батьків зловживає алкоголем. Постійний страх перед можливими скандалами в будинку робить дітей боязкими, замкнутими, невпевненими у собі.

У дитячому садку дитина отримує перші учбові навички та творчі уміння. З яким хвилюванням та відповідальністю торкається вона до нових для себе понять, радіє від перших успіхів, турбується та переживає з-за помилок. І дуже необхідний в цих випадках тонкий педагогічний підхід до дитини, знання його психології. Усунення невротичних станiв сприяє подальшому психофiзичному, iнтелектуальному, емоцiйному розвитку дітей до шкільного вiку.

Девіантна поведінка: «Важковиховувані діти».

Важковиховувана дитина ( соціально дезадаптована або з ускладненою поведінкою) – це дитина, в якої виникають проблеми із соціалізацією, зокрема важко формуються моральні норми, як наслідок – відхилення форм поведінки. Головні ознаки « важковиховуваної дитини» : - заперечення суспільних норм поведінки; - закритість, заперечення педагогічного впливу; - потреба в індивідуальному підході до організації корекційного процесу. Зовнішні форми поведінки: - безвідповідальне ставлення до навчання; - часті конфлікти з однолітками та дорослими; - втечі з дому, пропуски занять, крадіжки, вживання алкоголю, наркотиків. Соціально дезадаптована поведінка. Типи важковиховуваності: 1. Педагогічно занедбаний тип – обумовлений несформованістю особистісних структур, незрілістю, часто внаслідок виховання в проблемних сім’ях, де основою є негативний життєвий досвід. 2. Конституційний тип – викликаний особливостями вищої нервової діяльності (акцентуаціями характеру), емоційною нестійкістю, імпульсивністю. 3. Ситуативний тип – спричинений невдалими виховними впливами, діями батьків або вчителів. 4.Власне важковиховуваний тип – обумовлений функціональними новоутвореннями особистості, які перешкоджають процесу соціалізації. Важливо враховувати, що можливе поєднання кількох типів важковиховуваності, як наслідок нашарування негативних факторів на вже наявні прояви соціальної дезадаптації. Програма психокорекційної роботи з дітьми, поведінка яких відмінна від прийнятих суспільних норм повинна відповідати типу важковиховуваності дитини. Алгоритм комплексної роботи з корекції соціальної дезадаптації у дітей шкільного віку має відповідні напрями: - робота з учнями; - робота з учителями; - робота з батьками; - робота з практичними психологами та соціальними педагогами.

Основні принципи корекційно-виховної роботи для дітей з помірними інтелектуальними відхиленнями.

Основне завдання і навчання дітей з помірною розумовою відсталістю-домогтися того, щоб ставши дорослими вони могли самостійно себе обслуговувати, виконувати в побуті, і по можливості на виробництві спеціальні нескладні трудові операції, орієнтуватись в навколишньому середовищі. Орієнтація роботи з цими дітьми повинна бути підпорядкована вирішенню наступних завдань: - розвиток пізнавальної діяльності дітей; - трудове навчання і підготовка до посильних видів праці; - формування санітарно-гігієнічних навичок, виховання соціально-побутових норм поведінки, включення їх в соціальне середовище. В основі роботи з даною категорією дітей, яка проводиться з урахуванням їхніх потенційних можливостей, лежать як загально дидактичні, так і спеціальні принципи навчання і виховання. При цьому використання таких загально дидактичних принципів як наочність, доступність, індивідуальний підхід мають особливо важливе значення. А також спеціальні принципи: - принцип спрямованості навчання; - принцип корекційно-відновлювальної роботи. При цьому позитивні результати у роботі з даною категорією залежить від цілого ряду додаткових факторів. Перш за все важливе значення має те, наскільки навчальні заняття сприяють формування у дітей навичок поведінки у суспільному середовищі, санітарно-гігієнічних навичок і навичок самообслуговування, підвищення активності і рівня комунікабельності, крім того важливо так організовувати навчальний процес, щоб вивчення одних і тих самих тем відбувалось не на одному занятті, а комплексно проходило всі навчальні предмети. Така організація навчально-виховного процесу сприяє тому, що діти постійно повторюють ті чи інші знання протягом всього дня в різних формах роботи. Використання принципу уcвідомленості і активності в навчанні орієнтує на те, що досягнення позитивних результатів можливо лише тоді, коли навчання не зводиться до простого накопичення відповідних знань, умінь та навичок, а чітко усвідомлюється дітьми. Домогтись повного використання даного принципу під час організації роботи з дітьми, які мають інтелектуальні порушення практично не можливо. Та не дивлячись на особливості психічної сфери дітей з помірними інтелектуальними порушеннями, педагог повинен постійно стимулювати їх до засвоєння матеріалу, сприяти тому, щоб матеріал не лише заучувався напам’ять і використовувався механічно, а й по можливості усвідомлювався ними…